Вірус мавпячої віспи

Сьогодні населення усього світу занепокоєне через поширення інфекційного захворювання, яке називається віспа мавп. Це вірусне зоонозне захворювання, тобто таке, що передається людям від тварин.

Свою назву хвороба отримала завдяки вірусу, який на початку 1958 року виявлений у приматів. А у 1970 році була вперше інфікована людина. Раніше хвороба переважно виявлялася на африканському континенті. Нині відбувається спалах по всьому світу й кількість хворих уже сягає понад 50 тис. Віспа мавп в Україні так само починає поширюватися. Станом на 23 вересня 2022 року хвороба вразила 3 громадян.

На жаль, специфічної вакцини ще немає. Водночас лікарі запевняють – щеплення проти віспи натуральної суттєво зменшує захворюваність на віспу мавп.

Як правило, перебіг даної недуги буває легкої, або середньої важкості. Але усе ж трапляється важкий перебіг, який призводить до летальних випадків (1-15%). Важче дорослих перебіг недуги відбувається у дітей. Видужання триває 2 — 4 тижні.

Як можна заразитися вірусом віспи

Заразність цієї хвороби дуже низька, оскільки передача інфекції можлива лише при спільному проживанні, довготривалому контакті, або при прямому тісному контакті. Мавпячий вірус передається через біологічні рідини хворого (кров, слина, сперма, слиз), а також через обсіменені руки й предмети. Група ризику незначна – діти, вагітні, люди, які мають низький імунітет та імунодефіцит.

Враховуючи, що віспа мавп – захворювання вірусне, то виникає воно через потрапляння інфекційного агента до організму здорового індивіду. Найбільш розповсюджений повітряно-крапельний шлях, особливо при тривалому контакті з хворою людиною чи твариною. Так само мавпяча віспа передається при короткотерміновому тісному контакті. 

Існує два різновиди зараження: людина-людина, людина-тварина.

При першому різновиді, зараження можливе в разі:

• тісного контакту з інфікованим суб’єктом;
• дотику до пошкодженої шкіри хворого;
• тривалого перебування там, де знаходиться інфікована особа;
• доторкання до виділень зі слизових оболонок рота, носа, очей зараженої людини;
• статевий акт із носієм інфекції;
• користування зараженими предметами, речами.

При другому, інфікування можливе при:

• торканні інфікованих гризунів (щури, білки, миші);
• годуванні вражених недугою мавп;
• користуванні предметами, одягом, постільною білизною, до якої мали доступ переносники зарази.

Симптоми віспи мавп

Симптоми мавпячої віспи вирізняються специфічністю, а перебіг має два періоди.

Перший період – інвазія.

 Це процес проникнення вірусу до організму людини тривалістю до 5 днів. Основними симптомами є наступні:

• сильний головний біль;
• м’язовий біль;
• біль спини;
• збільшення лімфовузлів;
• періодичний озноб;
• помірна лихоманка;
• слабкість.

Другий період – висипання.

Виникає через 1-3 дні після появи лихоманки на місці первинного контакту вірусу віспи мавп. Зазвичай, 95% висипання з’являється на обличчі. Після цього у 75% випадків висипання появляється на інших частинах тіла, зокрема, на кистях, підошвах. 15% хворих мають висипання на статевих органах (частіше всього внаслідок статевого контакту), 20% – на очах, в порожнині рота.

Водночас період висипання послідовно проходить кілька етапів: утворення макулопапул (невеличке кругле підняття шкіри), потім поява везикул (пухирі наповнені рідиною) і, зрештою, виникнення пустул (гноячки). Налічується їх від 1-3 до кількох сотень.

В цей період може з’явитися біль у горлі, закладання носа, кашель.

За спостереженнями лікарів, особи, котрі свого часу вакциновані щодо натуральної віспи, хворіють менше і легше.

Попередження зараження

Методи профілактики мавпячої віспи є загальними й особистими. Загальні, це проведення карантинних заходів в місцях проживання та професійної діяльності носіїв даної зарази.

Особисті заходи профілактики мають два спрямування:

Гігієнічні:

• уникання торкання обличчя немитими руками;
• миття рук милом чи їх дезінфекція спиртовмісними засобами після відвідування громадських місць;
• недопущення спільного користування рушниками та постільною білизною;
• використання презервативів під час інтимних стосунків.

Запобіжні:

1. Попередження доторкання хворих людей.
2. Використання медичної маски у місці, де перебувають люди, котрі мають симптоми вірусу мавп.
3. Уникнення попадання виділень дихальних шляхів недужих на одяг, обличчя, руки.
4. Запобігання торканню предметів, якими користувалися інфіковані.
5. Знезараження поверхонь, на яких ймовірно є збудники хвороби.
6. Обминання безпритульних тварин, які можуть бути носіями вірусу.
7. Вживання тваринного м’яса лише після термічної обробки.

Людина, котра перебувала у товаристві інфікованих людей, повинна за власною ініціативою самоізолюватися на 21 день. А інфікована даним вірусом особа зобов’язана:

• в разі необхідності виходу із дому, прикрити вражені ділянки шкіри;
• обов’язково носити захисну маску;
• уникати статевих зв’язків до повного видужання;
• обмежити усякі контакти до загоєння шкіри;
• три тижні не підпускати до себе домашніх тварин.

Тактика лікування

При легкому і середньому перебігу захворювання лікувальні заходи спрямовуються на полегшення симптомів. Також рекомендується вживати понад 2 л рідини на добу й харчуватися продуктами багатими на вітаміни,  мікроелементи. Самолікування недопустимо, бо може призвести до різних ускладнень.

В разі важкої форми хворі госпіталізуються до інфекційних стаціонарів і отримують лікування відповідно до протоколів.

Таким чином, враховуючи незначну контагіозність хвороби, здебільшого легкий або середній перебіг, низьку летальність, можна зробити наступний висновок. При достатньому рівні знань шляхів передачі вірусу, методів профілактики і їх дотримання цілком реально убезпечити себе від неприємностей, щодо даної недуги.